http://observer.sd.org.ua/news.php?id=9203

На час її підписання Україною Хартію, що була вироблена в 1992 р., підписали 14 держав, а ратифікували – тільки чотири.

У 1999 р. Хартію підписали 18 держав, а ратифікували лише дев’ять.

У 2003 р. Хартію підписали 28 держав, а ратифікували 19.

У 2005 р. із 46 держав — членів Ради Європи Хартію підписали 30 держав, а ратифікували 19.

=====
Причём это они ратифицировали наверно в правильном переводе. Вообще перевод надо делать с автенитчного текста, а не с другого перевода.
...

Є всі підстави вважати, що, наприклад, такі мови, як болгарська, молдавська, німецька, польська, російська, румунська, словацька та угорська, не потребують особливого захисту. Вони є офіційними у відповідних державах і, з огляду на свій статус, мають необхідний державний захист. У межах України також не існує перешкод для застосування цих мов представниками відповідних національних меншин у місцях їх компактного проживання. Стан мов цих меншин в Україні цілком задовільний, оскільки українське законодавство і практика традиційно приділяють пильну увагу захистові прав національних меншин, у тому числі й мовних.

Серед перелічених мов найсильніші позиції має російська, яка тривалий час була імперською мовою і продовжує широко використовуватись у межах усієї України, особливо в її східній частині. В Україні російська мова не є регіональною або міноритарною, бо, відповідно до Хартії, підпадає під визначення мови, не пов’язаної з певною територією. Це є додатковою підставою застосовувати щодо неї не особливий, а базовий режим захисту.

Інакше кажучи, переліченим у законі мовам, крім гагаузької, кримськотатарської і, можливо, білоруської, не загрожує зникнення з мовної карти Європи, і тому щодо них має застосовуватися лише базовий режим захисту.

Натомість особливий режим захисту мав би поширюватися на такі мови, як гагаузька, караїмська, кримськотатарська, кримчацька, ромська. Ці мови не є широковживаними ні в Україні, ні поза її межами. Вони не захищені офіційним статусом, оскільки народи, які ними говорять, нечисельні й не мають власних державних утворень. До цього переліку, мабуть, варто було б додати білоруську мову, яка, попри її офіційний статус у Білорусі, продовжує занепадати.